Шуліпенко Ганна Яківна,
1926 р. народження
(с. Водотиї)

І хату розвалили

Наша сім’я була великою: батько, мати і семеро дітей. Я була найменшою. І коли знаходили щось їстівне, то давали мені, бо дуже за мене переживали.

Батько наш був майстром на всі руки. І він відмовився вступати в колгосп, через, що забрали корів, коней, зерно. Розвалили хату.

Була осінь, дощило. І батько зробив курінь із  соняшників, а потім викопав землянку – там і жили. Але дах у землянці розвалився. І добре, що нас забрала родичка.

Їли все, що можна і не можна було. З коріння пірею смажили млинці.

Людей, які вмирали, хоронили на кладовищі.

Свідчення записав
учень Водотиївської загальноосвітньої школи
Мельниченко О.В.

Жабенко Ольга Федосіївна,
1916 р. народження
(с. Водотиї)

Смертність була великою

Під час голоду померли моя мати- Жабенко Федора Нестерівна, батько – Федот Трохимович та два брати. Сама я їх хоронила. Залишилася з двома сестрами і братом.

Це було на початку весни. І не було чим сіяти. Кидали в землю дрібну картоплю і цвіле зерно, що залишилося. Була одна надія на Бога.

Смертність була великою. Люди вмирали кожен день. Якщо навіть людина ще ледь дихала, її відвозили на кладовище: „Там дійде”.

Я з братом і сестрами їли листя колючків, кінський щавель, гнилу картоплю.

Свідчення записав
учень Водотиївської загальноосвітньої школи
Бондарчук В.В.