ОСОБЛИВОСТІ ВИБОРЧОГО
ПРОЦЕСУ В КАЗАХСТАНІ

19 серпня 2011 року в Казахстані відбулися вибори до сенату – верхньої палати парламенту. Головне покликання верхньої палати — гармонізувати інтереси регіонів в одній із територіально найбільших країн світу. До виключної компетенції сенату належить обрання та звільнення за поданням президента голови і членів верховного суду, згода на призначення голови нацбанку, генпрокурора, голови комітету нацбезпеки, а також питання зняття з цих посадових осіб недоторканності. У разі розпуску нижньої палати — мажилісу — її функції до нових виборів виконує сенат. Його депутати згідно з конституцією голосувати мусять лише особисто, у разі відсутності на засіданні навіть комітету більше трьох разів, відбувають дисциплінарне покарання.
Тридцяти двох членів сенату обирають від областей (по двоє на кожну) та ще 15 призначає Президент. Таке право глави держави конституція обумовлює «необхідністю забезпечення представництва в сенаті національно-культурних та інших значущих інтересів суспільства». Казахстан — багатонаціональна держава, і підтримка міжнаціонального миру й злагоди протягом 20-ти років незалежності була пріоритетом, а тепер є справжньою гордістю країни. Асамблея народів Казахстану — представницький орган національних громад, серед них і більше 130 тис. етнічних українців, що має свою квоту в мажилісі.
Варто зазначити, що сенаторів у Казахстані обирають на шість років, проте за досить специфічною схемою: половину в перші три роки, а наступну половину – ще через три роки. У такий спосіб тут забезпечують стабільність роботи цієї частини парламенту, при цьому є можливість його якісного оновлення. Роль самої Центральної виборчої комісії в Казахстані полягає радше у фінансовому та організаційному забезпеченні. А обирають сенаторів члени маслихата, тобто місцеві депутати на своїх зборах у регіонах. Кожен із них має право віддавати голос лише за одного кандидата в сенатори. А обраним вважається той кандидат, котрий набрав понад 50 відсотків голосів членів регіональних маслихатів. Цьогоріч на початковій стадії виборчої кампанії стати сенаторами мали намір 98 кандидатів на наявні 16 місць. До фінішу дійшли лише 39. Решта за словами голови ЦВК Казахстану, зійшли з дистанції. Серед причин він назвав неспроможність деяких із них зібрати достатню кількість (10%) голосів депутатів маслихата на підтримку, що є обов’язковою умовою. Хтось спіткнувся на оформленні документів. Були й такі, хто вибув через неточності у декларуванні доходів. Так, неправильне декларування спричинило вибуття одного з чотирьох кандидатів, що балотувалися від Астани. Примітно, що одним із кандидатів в Астані є українець за національністю Андрій Лапенко.
Агітаційна кампанія в Казахстані триває лише 20 днів, а фонд на кожного кандидата, що його виділяє держава, дорівнює 470 тисяч тенге (близько 3 тисяч доларів). При цьому кандидати мають право створювати власні фонди, проте вони також дуже обмежені законодавчо. Кандидату забезпечують час для виступів на телебаченні, радіо і в пресі. Але оскільки його прицільна аудиторія — депутати, то, зрозуміло, традиційні виборці мало обізнані з перебігом конкуретної боротьби.
Утім, як зазначили у ЦВК Казахстану, багато хто навіть такі ліміти не вичерпує. На вулицях Астани не було помітно жодних рекламних щитів чи іншої рекламної продукції кандидатів. Зазвичай вони обмежуються по одному виступу на телебаченні та радіо, також мають право на невелику статтю в друкованих ЗМІ. І, звичайно, практикуються зустрічі з громадськістю та депутатами місцевих представницьких органів влади, які їх, власне, і обирають.
Ще одна деталь цьогорічних виборів – серед кандидатів немає жодної жінки. Утім, таку гендерну нерівність ще може виправити Президент Нурсултан Назарбаєв. Адже за його квотою до сенату має пройти ще семеро депутатів. Ще вісім він призначить за три роки. Можливо, серед них і будуть представниці слабкої статі.
22 серпня ц.р. оприлюднені остаточні результати виборів до Сенату Казахстану. Як і передбачалося, всі новообрані депутати – члени правлячої Народно-демократичної партії «Нур Отан». Про це на підсумковому брифінгу Центрвиборчкому повідомив голова ЦВК Казахстану Куандик Турганкулов. Середній вік обранців – 56,5 року. Якщо ж говорити про спеціальність, то семеро з них – інженери, троє – економісти, є юрист, представлено й інші професії. А за родом діяльності більшість із них діючі депутати Сенату та працівники державних органів, щоправда, є навіть один тимчасово не працюючий.
Слід також зазначити, що, на відміну від України, в депутатському корпусі Казахстану майже немає представників великого й середнього бізнесу. Ця тенденція чітко намітилася останнім часом і її збираються дотримуватися тут і надалі. Бізнес повинен бути відділений від влади, вважають у Казахстані. Якщо ж повернутися до персоналій, то в місті Астана найбільша кількість голосів виборців одержав Володимир Редкокашин, а от українець за походженням Андрій Лапенко, на жаль, у законодавчий орган Казахстану не потрапив. А загалом голосування проводилося по 39 кандидатурам, а обирали сенаторів 3283 депутати масліхатів різних рівнів
До роботи новообрані сенатори стануть лише 30 листопада.

(За матеріалами друкованих видань: газети «Голос України» № 155 від 20 серпня 2011 року, № 156 від 23 серпня 2011 року, щоденної всеукраїнської газети «День» № 149 від 23 серпня 2011 року)

Начальник відділу
ведення Державного реєстру виборців
апарату райдержадміністрації                А.М.Тюрменко

ВИБОРИ, ЯК ФОРМА НАРОДОВЛАДДЯ

Шановні жителі Брусилівщини!

До Вашої уваги на офіційному веб-сайті райдержадміністрації запроваджується новий розділ «Виборчі процеси в Україні та світі».
В даному розділі планується висвітлювати матеріали, які стосуються виборчих процесів, що відбувалися, відбуваються та будуть відбуватися в Україні і світі, різноманіття виборчих систем, їх відмінності та переваги. Дані матеріали будуть готуватися за оглядом сайтів Інтернету та статей журналів, газет України.
Перший огляд підготовлений за матеріалами сайту Вікіпедія — вільної енциклопедії (http://uk.wikipedia.org).
Вибори — передбачена конституцією та законами форма прямого народовладдя, за якою шляхом голосування формуються представницькі органи державної влади та місцевого управління (самоврядування).
В історії відомі різні шляхи здійснення безпосередньої демократії. Найдавніший — Народні збори, де кожен міг висловлювати свою думку. Це було ще в часи первіснообщинного ладу, де на загальних зборах роду обиралися старійшини, пізніше — і воєначальники. Для прийняття рішень під час народних зборів різні народи використовували різні способи голосування. У стародавніх Греції та Римі громадяни голосували піднятими руками або кидали у величезний глек чорні і білі боби. У Великому Новгороді голосували криком. Звідси походить саме поняття «голосувати» — подавати голос, кричати. Перемагав на виборах той кандидат, за якого голосніше кричали. На Запорізькій Січі, голосуючи, козаки кидали шапки на купи — «за» і «проти». З часом процедура виборів ускладнилась.
Громадяни держави, що мають право брати участь у виборах, є виборцями. Коло виборців, що збирається голосувати чи голосує за певну політичну партію на парламентських, президентських чи місцевих виборах, називається електоратом (лат. Elector — виборець).
Громадяни беруть участь у виборах на основі виборчого права. Виборче право — це система нормативно-правових актів, що встановлюють та регулюють права виборців у формуванні виборних органів державної влади та місцевого управління (самоврядування).
Завдяки виборам, що є формою безпосереднього народовладдя, одержують можливість функціонувати на законних підставах органи представницької демократії.
Наприкінці XVIII ст. було розроблено класичну теорію виборів, основні ідеї якої зводяться до визнання того, що суверенітет невід'ємно належить народу, який є джерелом будь-якої влади. Народ доручає здійснення влади своїм представникам (депутатам), яких визначає шляхом проведення демократичних виборів.
З часом утвердились певні вимоги і правила, виконання яких покликано забезпечити об'єктивне виявлення волі виборців, утруднити чи зробити неможливою фальсифікацію результатів виборів. Найважливіші з них закріплено у конституціях демократичних держав. Сукупність таких конституційних норм утворює конституційний інститут виборів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Норми цього інституту можна поділити на декілька груп:
• норми, які закріплюють основні вимоги і правила, пов’язані з самою процедурою проведення виборів;
• норми, що визначають коло осіб, які наділяються активним виборчим правом, тобто правом обирати представників до органів держави та органів місцевого самоврядування;
• норми, що визначають коло осіб, які наділяються пасивним виборчим правом, тобто правом бути обраними до органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи на виборну посаду.
Приклади систем виборів:
• мажоритарна система відносної більшості (наприклад, США, Великобританія, Канада, Індія);
• мажоритарна система абсолютної більшості (наприклад, Франція), іноді у формі альтернативного голосування (наприклад, Австралія);
• пропорційна система (наприклад, Ізраїль, більшість країн Західної Європи, деякі країни Південної Америки);
• система з додатковим членством (наприклад, Німеччина);
• обмежене голосування (наприклад, Японія).

(За матеріалами з Вікіпедії — вільної енциклопедії)

1...    2...    3...    4...